Історичні відомості села Келеберда
Келеберда – село, центр сільської ради. Розташоване за 37 км від міста Кременчука та за 20 км залізничної станції «Галещина».
Площа населеного пункту – 2845 га. Кількість населення – 355 осіб, дворів 288.
Келеберда налічує тисячолітню історію. Люди з давніх давен мешкали на цьому прекрасному надрічковому пагорбі. Про це свідчать уламки горщиків кам’яного віку та залишки бронзового віку знайдені археологами на території сучасної Келеберди
У ХІІІ столітті це було укріплення зроблене козаками-черкесами, які розпочали партизанську боротьбу з ординською навалою хана Батия.
У ХVІ столітті це була уже кам’яна фортеця на березі Дніпра, яка стримувала набіги татар.
Існує легенда, що назву село дістало від козака за прізвиськом «Келеберда» («Коли бердишем» - буцімто закликав той у битвах) коло якого почали селитися козаки.
Келеберда завжди була вільним поселенням, не дивлячись на те, що являла собою ласий шматочок.
Існує легенда, що Катерина ІІ пливла Дніпром разом із своєю свитою, серед якої були генерали. Махне платочком і подарувала село на березі Дніпра генералу. Пливла від Київа до Кременчука та й стомилася. Лягла відпочити і проспала Келеберду. Вийшла на палубу, а позаду тільки купола церков на сонці виблискують. Генерал став навколішки та й просить. Катерина й слухати не схотіла: « Диви який хитрий – шість церков на березі – не дам Келеберди».
Правда це, чи ні, але так і залишилось містечко вільним козацьким поселенням. Аж до вкорінення в нашому селі радянської влади, а відбулося це у 1918 році, всі келебердяни у графі національність записували «козак», або «козачка» вважаючі це своєю національністю.
Та ж Катерина II з початку ХVII століття почала дарувати на Полтавщині за довгострокову військову службу маєтки грузинським князям. Побував у Келеберді посол Кахетії Гарсеван Чавчавадзе, дід дружини славнозвісного російського поета і дипломата Грибоєдова – Ніно Чавчавадзе. А з родини князя Устама Єріставі (прізвище якого закріпилося за селом Єрістівкою Келебердянської волості) – вийшов Єрістов- один із ліцейських друзів самого Пушкіна.
З 1802 року Келебердянська волость стала належати до Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Містечко мало 595 дворів, 4952 мешканця, 5 церков, лісову пристань, 3 величезних ярмарки на рік, щонедільні базари, 14 крамниць, 20 млинів, 99 вітряків.
Три рази за історію Келеберди її повністю знищували…
Перший раз Келеберда пережила тяжкий татарський набіг взимку 1696 року. Містечко було розорене.
Але ще тяжчої наруги зазнало воно 16 квітня 1709 року від російського війська на чолі з полковником Яковлєвим. Козаки завжди були дуже вільнолюбивим народом і не охоче виконували царські укази. За що цар Петро І наказав князю Меншикову, а той в свою чергу полковнику Яковлєву покарати непокірних козаків.
Російське військо на чолі з полковником Яковлєвим раптово серед ночі напало на козацький загін в Келеберді. Козаки учинили шалений опір, але сили були нерівні. Яковлєв наказав знищити до ноги навіть жінок і дітей, тих, хто ховався у
Хатах спалили разом з ними. Багато людей намагалися рятуватися у Дніпрі, але мало хто з-них виплив із-під куль та холодної води.
І третій раз Келеберда була зітерта з лиця землі восени 1943 року коли через наше село пройшла так звана «відволікаюча» переправа радянський військ через Дніпро. В ніч переправи 29 вересня 1943 року у Келеберді з 595 хат уціліло лише - 13. Горіли небо і земля. В нашому селі ще живі люди, які пам’ятають , що вода в Дніпрі ще декілька днів після переправи була червоною від крові.
Але Келеберда, як ота птиця Фенікс, кожного разу відроджувалася із попелу й продовжувала свою унікальну історію.
Наше село дало світу знаменитих на свій час людей. Серед них – вчений Козельський, що закінчив Києво-Могилянську Академію і працював викладачем у Петербурзькій. Військовий лікар Гординський, автор праць з медицини. Біленький – професійний філолог та історик. А у 1917 році всесвітньовідомий Ермітаж очолив наш земляк – Келебердянин Сергій Миколайович Трійницький.
А ще ми пишаємось тим, що у 1843 році подорожуючі з Переяслова до Запоріжжя Келеберду відвідав Тарас Григорович Шевченко. Через 93 роки у 1936 році цю подію записав з уст жительки нашого села Одарки Іванівни Муравйової український письменник Юрій Яновський.
На початку 60-х років почали будувати Дніпродзержинське водосховище. Келеберда підлягала знищенню, але Келебердяни вирішили і на цей раз не здаватися. Вони звернулися до Уряду України з листом, де довели недоцільність знесення свого села. Вирішальним аргументом був той історичний факт, що у найвищу зафіксовану повінь 1845 року Кременчук затопило, а Келеберду – ні.
У 1979 році знаменитий Келебердянський пагорб, завдяки виходу на поверхню природних гранітів архейської ери, було визнано пам’яткою природи і взято під охорону держави.
